Тема: Застосування новітніх технологій у процесі екологічного виховання здобувачів освіти.

Одним із пріоритетів та напрямом діяльності суспільства є екологічне

виховання здобувачів освіти, яке має відбуватися в першу чергу через освітнє середовище навчального закладу.

У чому актуальність екологічного виховання? Сучасна екологічна ситуація в світі та Україні зокрема загострюється з кожним днем. Забруднення атмосфери шкідливими викидами, тисячі тон сміття, знищення цілих екосистем через вирубування лісів, розорювання, будівництво, шкідлива радіація та випромінювання — далеко не повний перелік тих техногенних факторів, які негативно впливають на екологію.

Недарма екологічне виховання визнане одним із найважливіших пріоритетів ЮНЕСКО, Національної доктрини розвитку освіти України ХХІ століття, інших основоположних документах світового та національного рівня. 

Що таке екологічне виховання в закладі освіти?

В останні роки це поняття значно розширилося. Екологічне виховання це вже не лише формування відповідних знань і вмінь у взаємодії людини та природи, а й розвиток засобами педагогічних технологій компетентностей особистості, спеціальних знань, ціннісних норм та орієнтацій щодо усвідомлення екологічної цінності природного середовища у його нерозривній єдності з людиною.

Мета екологічного виховання.

Виходячи з такого твердження, ключовою метою екологічного виховання на уроках і в позаурочний час є формування відповідального та дбайливого ставлення до природи, що базується на:

-екологічній свідомості та самосвідомості;

-формуванні стійкої потреби власного свідомого дотримання екологічних принципів природокористування;

-розвитку навичок екологічної культури;

-активній участі в суспільно корисній праці з захисту, догляду та оптимізації стану довкілля;

-пропаганді в найширших межах екологічних знань;

-активній діяльності з вивчення та охорони природи своєї місцевості.

Результатом екологічного виховання є презентація учнем:

чітко сформованої екологічної культури;

розвинутої екологічної свідомості.

Принципи екологічного виховання.

Ключовими принципами екологічного виховання слід назвати:

-міждисциплінарний інтеграційний підхід у процесі формування екологічної культури учнів;

-систематичність та безперервність екологічної освіти здобувачів у процесі всіх основних видів діяльності у ПТНЗ— пізнавальної, ігрової, трудової, спортивної тощо;

-єдність інтелектуальної та емоційно-вольової сфер у діяльності учнів із вивчення та поліпшення стану навколишнього середовища;

-взаємозв’язок локальних, регіональних, національних та світових екологічних проблем;

-прогностичність, що передбачає відповідальність за збереження середовища життя для майбутніх поколінь.

Головні результати екологічного виховання — вміння осмислювати екологічні явища в світі, висловлювати власні незалежні судження про стан природи, розумно й адекватно взаємодіяти з нею. Кінцевим конкретним результатом екологічного виховання випускників   ПТНЗмають стати:

-системні знання про екологічні закономірності та проблеми людства і ймовірні шляхи їх розв’язання;

-розуміння необхідності докорінних змін у процесі взаємодії людини з природою з метою її відновлення, виявлення адекватної громадянської позиції щодо випадків порушень в сфері недопущення власних порушень правил поведінки в природному середовищі;

-ведення здорового способу життя через обмеження деяких окремих шкідливих видів продуктів, намагання раціонально харчуватися, зменшення витрат матеріальних та енергетичних ресурсів, прагнення до зменшення кількості побутових відходів, відсутність шкідливих звичок;

-посильна з власної ініціативи участь в екологічній діяльності на всіх рівнях.

Екологічне виховання в закладі освіти.

Плекати і виховувати екологічні знання, компетентності, навички необхідно ще з раннього дитинства, і навчальний заклад  тут має вести перед. Тому доцільно вирізнити етапи розвитку екологічного виховання залежно від віку. 

В здобувачів освіти ТПНЗ вже мають набути достатньо сформованих знань, умінь та компетентностей у сфері природоохоронної діяльності. Виходячи з такого твердження, форми екологічного виховання та природоохоронної діяльності мають бути складними, науковоємними, цікавими та практичними.

Наприклад, лекцію екологічної тематики учні найкраще сприймуть, якщо її проведе запрошений учений, працівник лабораторії, лікар, юрист, агротехнік, еколог. Темами можуть бути:

Еволюція взаємовідносин людини й природного середовища.

Популяційні аспекти розвитку людства.

Демографічні проблеми України.

Правові аспекти охорони навколишнього природного середовища.

Ґрунт — один із важливих компонентів біосфери Землі.

Сучасні методи профілактики ГРВІ.

Диспут і дискусія будуть результативними, якщо вчитель намагатиметься не просто досягти певних результатів, а й навчити:

аналізувати екологічні поняття

обстоювати власну позицію та переконувати в своїй правоті інших

формувати стійкі оціночні судження на основі інформації, одержаної у ході дискусії.

Також важливе значення має тематика диспутів і дискусій, тому щоб зацікавити здобувачів освіти , можуть бути заходи такої тематики:

Чи впливає на здоров’я людей забруднення ґрунтів?

Як можна юридично завадити забрудненню водойм?

Не втручайся — не будеш мати проблем?

Матеріальна вигода чи збереження ландшафту?

КТС — це спільний пошук учнями кращого роз’язання важливих завдань щодо поліпшення становища довкілля. Фактично це метод групових екологічних проектів, де учні різноманітними способами й методами — трудовими, спортивними, інформаційними, пізнавальними тощо — творчо вирішують поставлене завдання.

Найголовнішим плюсом методу КТС є формування в колективному середовищі (бо, крім інших учнів, до проекту можна залучати батьків, фахівців, інших учителів) відчуття співпричетності до справи захисту довкілля, спів відповідальності та згуртованості.

Отже, головними результатами дієвого екологічного виховання у здобувачів освіти ПТНЗ є сукупність таких понять, як:

«екологічна спрямованість» — екологічні інтереси, ціннісні орієнтації та мотиви та установки на самореалізацію та самовдосконалення в сфері екології, потреби, що відображають формування відповідних екологічних установок;

«система знань, умінь та навичок» — наявність відповідних екологічних знань, використання свого розуму та ерудиції для досягнення найвищих результатів у сфері охорони довкілля, вдосконалення відповідних навичок;

«розвинені екологічні здібності» — подальший розвиток і вдосконалення екологічних здібностей, особистісних якостей та  спрямованості особистості здобувача освіти в його екологічній діяльності, вироблення ним власного стилю в сфері охорони довкілля;

«творчий потенціал» — творче переосмислення, проектування, усвідомлення необхідності екологічної самореалізації, впевненість у власних можливостях щодо здійснення екологічних заходів, вміння прогнозувати результати власних екологічних дій. 

Інтерактивні методи базуються на спілкуванні як життєвій по­требі людини, створюють умови для діалогу  для всіх учасників навчання, виробляють уміння працювати в групі для відшукання спільного погодженого рішення шляхом обговорення висунутих про­позицій, поступово формують екологічні знання та відповідні ставлен­ня через сенсорне сприйняття, дискусію, рольові та імітаційні ігри, життєву практику.

Активні та інтерактивні методи екологічного виховання передбача­ють роботу в малих групах, дискусії, диспути, мозкові штурми, рольові та ділові ігри, тренінги, розробку екологічних проектів, екскурсії в природу, екологічні польові практикуми, організацію екологічних сте­жок, дослідну роботу на заповідних територіях тощо.До методів оцінкової діяльності, які доцільно застосовувати для екологічного виховання, належать розв'язання проблемно-оцінкових завдань з аналізу певних висновків, уміщених у підручниках, порів­няння та узагальнення кількох оцінювальних суджень, вирішення си­туацій альтернативного вибору.

Враховуючи специфіку психолого-педагогічних методів і психоло­гічні особливості здобувачів ПТНЗ, у навчально-виховний процес доцільно впроваджувати такі комплексні форми й засо­би екологічної освіти та виховання: еколого-психологічний тренінг; інтегрально-пошукові групові та рольові ігри; творчу «терапію»; іміта­ційне моделювання.

Схарактеризуємо деякі із сучасних методів екологічного виховання.

В екологічній освіті та вихованні особливо цінним є метод еколо­гічних проектів, під яким розуміють конкретне творче завдання, інди­відуальне або групове виконання якого забезпечує поетапний рух до визначеної та усвідомленої мети. Цей метод сприяє формуванню не ли­ше екологічної культури та екологічної свідомості, а й екологічної по­ведінки, оскільки передбачає застосування теоретичних знань на прак­тиці та реалізацію їх у конкретних результатах (проекті екологічно чи­стого міста, моделюванні способів утилізації побутового сміття та відходів, модернізації системи водопостачання тощо).

Мозковий штурм — форма колективної роботи, що характеризуєть­ся спільною спрямованістю мислення на розробку ідей і підходів для розв'язання певної проблеми. Його можна розглядати як особливий тип дискусії, що сприяє творчому вирішенню проблеми. Передбача­ється вислуховування всіх ідей без обговорення, як таких, що сприя­ють генерації нових. Мозковий штурм — досить ефективний спосіб пошуку шляхів розв'язання глобальних проблем, оскільки кожен його учасник робить свій особистий внесок у спільну справу, а оригіналь­ність і неповторність пропозицій підвищують емоційність навчально-виховного процесу.

Еколого-психологічний тренінг ґрунтується на методології соціаль­но-психологічного тренінгу й спрямований на корекцію екологічної свідомості особистості. В екологічному вихованні можна використо­вувати також структурні вправи та елементи тренінгу, які добираються вчителем відповідно до специфіки аудиторії та інформаційної напов­неності заняття. Виокремлюють два варіанти тренінгових вправ згідно з їхньою спрямованістю: співпереживання й самоусвідомлення причет­ності до Природи та актуалізація готовності до розв'язання екологіч­них проблем.

Інтегрально-пошукові групові та рольові екологічні ігри основані на проектуванні соціального змісту екологічної діяльності, а їхня специ­фіка полягає в ототожненні людиною себе з іншими живими істотами або природними об'єктами. Це дає змогу учням вийти за межі їхнього нормального сприйняття проблеми й поставити себе на місце іншої живої істоти, щоб краще зрозуміти її почуття в даній ситуації. Таким чином, намагаючись робити висновки та прийти до конкретних рішень, базуючись саме на своїх пережитих почуттях, учні більше діз­наються про поставлену проблему та шляхи її розв'язання.

Творча «терапія» — це відображення людиною довкілля й почут­тів, викликаних ним, засобами мистецтва. Досить широко можна вико­ристовувати засоби образотворчого мистецтва, ліплення (з глини, плас­тиліну), моделювання за допомогою природних матеріалів, музику. Доцільно використовувати творчу «терапію» в межах еколого-психологічного тренінгу. Творча «терапія» вдало інтегрується в структуру уроку на будь-якому його етапі залежно від інформації, яку подає вчи­тель.

Імітаційне моделювання — це прогнозування й демонстрування природних процесів або фрагментів екологічної реальності за допомо­гою створеної моделі через особистісну включеність у неї. Моделю­вання крізь призму особистісних ставлень і почуттів, що стимулює екоатрибутивну поведінку людини, є ефективним засобом формування екологічного типу мислення учнів у процесі їх екологічного виховання на уроках або позакласних заходах із біології. В процесі імітаційного моделювання беруть участь усі учні класу. Прикладами можуть бути: імітація дощу (під час пояснення кругообігу води), складання опо­відань за слідами звірів і птахів на снігу (під час екскурсії в природу), створення дітьми дерева та імітація його росту й розвитку. Особливого сенсу тут набувають почуття, які дуже важливі у формуванні екологіч­ної свідомості учнів.

Використовуючи технологію «глибинної екології», необхідно враховувати вік учнів. Для учні ПТНЗ перевагу слід віддати тренінгам співпереживання та моделюванню конкретних дій, практичним семінарам та екскурсіям екологічного змісту, для молодших — групо­вим і рольовим іграм.